Він родом з Кривого Рогу, з дитинства мріяв бути військовим. Тож у 20-річному віці став на захист країни й у складі 26-ї ОМБр брав участь у бойових діях на Донеччині. Опісля проходив тривале лікування наслідків важкої контузії. А тоді відкрив власний ресторан, ще й займався встановленням сонячних панелей за кордоном. Узимку 2022 року планував поїхати у відпустку, але почалось повномасштабне вторгнення й Ігор Шевченко одразу подався до військкомату.
“Мене відправили додому й сказали чекати виклику. Але я пішов до 129-ї окремої бригади тероборони, зустрів там побратима, з ним ми зорганізували 2-й окремий механізований батальйон, — розповідає сержант Шевченко з позивним “Злий”. — Спершу був заступником командира розвідки батальйону, потім командиром штурмової групи, а тоді заступником командира роти вогневої підтримки”. Воїн брав участь у звільненні Херсонської області, в боях на Запорізькому, Сумському й Донецькому напрямках.
14 квітня цього року о другій ночі Ігор Шевченко разом із побратимом йшов укріплювати нашу позицію. “Раптом щось дуже гучне й велике розірвалось у мене під ногами. Впав, зрозумів, що отримав поранення обох ніг. Наказав побратиму залишити мене й бігти в укриття, — пригадує. — А тоді прилетів орківський дрон і скинув саморобну бомбу”. Боєць наклав турнікети й на руках повз полем — до нашої позиції було метрів 400. Турнікети сповзали, воїн зазнав великої крововтрати. Зрештою за ним вийшли побратими й дотягли до бліндажа. Медик надав допомогу, зокрема, затампонував рани, наклав лангети. Ігор зателефонував коханій Юлі: “Я — трьохсотий”. Його закріпили на ношах і намагались евакуювати.
“Але орки знали, що на полі був поранений, який кудись дівся, от і почали шукати, аби не дати можливості винести, — провадить “Злий”. — Над нами постійно літали дрони, скидали гранати й бомби. Так тривало декілька годин”. Коли почало світати, побратимам нарешті вдалось винести пораненого, до них примчав водій з роти й близько п’ятої ранку привіз сержанта в стабпункт. “Брате, як ти так попав?” — спитав лікар, оглядаючи важкі поранення його ніг. “А я попросив щось вколоти, аби нарешті поспати, бо вже п’ять днів був на зміні, а після поранення не вживав ніяких знеболювальних”, — ділиться Ігор Шевченко.
Медики його знечулили, почистили рани й провели перше переливання крові. За їхніми словами, він втратив до трьох літрів. На другому стабпункті видалили декілька осколків і знову переливали кров. Пораненого транспортували до запорізької лікарні. “Пам’ятаю, як мене поклали на операційний стіл, — розказує Ігор Шевченко. — Хірург перепитав: “Що тут — ампутація ніг?” А я волів за них поборотися, тож сказав, нехай візьмуть кістки з лівої руки, я без неї обійдусь, і вставлять у ноги — технології уже дозволяють таке робити”. Після операції хірург запевнив, мовляв, зробили все, що могли (видалили ще частину осколків, встановили апарати зовнішньої фіксації). Але припустив, що, можливо, таки знадобиться ампутація.
До лікарні приїхала Юлія. “Він був блідий, як поганка, ноги — в залізних конструкціях. Я ледве трималась. Час до часу виходила на вулицю, аби не бачив моїх сліз”, — зізнається. Опісля воїна перевели до Дніпра, а тоді — в лікарню святого Луки, що у Львові. “Хірурги сказали, що за ноги можна поборотись, — каже Ігор Шевченко. — Тож 26 квітня спільно з чеськими лікарями провели оперативне втручання, під час якого, зокрема, пересадили клапоть шкіри з живота розміром 42х15 сантиметрів разом із судинами та м’язами на бокові частини обох стоп, бо внаслідок поранення там узагалі нічого не залишилось”. Важка операція тривала понад одинадцять годин. До того ж довелось боротись з анемією — рівень гемоглобіну впав до 60 г/л. Загалом після поранення воїнові влили до шести літрів крові та плазми. Провели десять операцій, під час яких видалили більше як 20 осколків.
Якось Ігор попросив Юлію купити піцу. “Коли я повернулась, він відкинув покривало, під яким лежав букет квітів, простягнув мені колечко й спитав: “Ти вийдеш за мене?” — із усмішкою згадує Юлія. — А я взагалі не очікувала такого, бо голова була забита його лікуванням. А ще треба вести спільний бізнес, дбати про двох синів від першого шлюбу, яких ми разом виховували. Ігор — дуже турботливий і уважний, навіть коли він був на службі, все одно залишався моїм надійним тилом”. Звісно ж, вона погодилась!
Фото з архіву Першого ТМО міста Львова
Зараз воїн перебуває в третій лікарні Кривого Рогу, недавно йому зняли апарат зовнішньої фіксації з лівої ноги. Згодом львівські медики планують ще декілька оперативних втручань, аби завдяки частині ребра й стегна провести реконструкцію правої стопи, яка зазнала найбільшого ушкодження. “Щодо лівої стопи, то лікарі кажуть, що все буде добре, але треба почекати. А от щодо правої прогнозів наразі не роблять, — зауважує 27-річний Ігор Шевченко. — Для мене ж найголовніше знову стати на ноги й почати ходити. От тоді поведу Юлю до РАЦСу”.
