Юрій Жуковець народився і виріс у Радехові, згодом оселився у Львові. Його бабуся Галина свого часу допомагала воїнам УПА, а от військових у родині не було. Юрій здобував освіту юриста й паралельно працював рієлтером, згодом започаткував власну справу й став директором агентства з нерухомості. Одружився з коханою Олесею, прийняв її доньку Домініку, як рідну. Чотири роки тому в подружжя народилась донечка Мілена.
На світанку 24 лютого Юрій розбудив дружину: “Почалось”. Вона повезла донечок і ще двох знайомих жінок із дітьми за кордон. “Ще до того Юрій казав: якщо почнеться повномасштабне вторгнення, то піде у військо”, — пригадує Олеся. Дочекавшись, коли рідні будуть у безпеці, подався до військкомату. Але там 23-річному добровольцю без бойового досвіду відмовили. “Тоді дізнався про створення 125-ї бригади ТрО й третього березня долучився до лавЗбройних сил. Під час підготовки до виїзду в зону бойових дій ще встиг скласти магістерські іспити”, — зауважує Юрій Жуковець.
Молодший лейтенант став командиром розвідувального взводу й взимку 2022-го разом із побратимами потрапив на Лиманський напрямок. Потім перевівся у 103-ю бригаду ТрО, брав участь у бойових діях на Харківщині й Сумщині. “Нашим завданням був збір інформації про ворога”, — розповідає Юрій Жуковець. Боєць отримав відзнаку “За заслуги перед містом Суми” ІІІ ступеня, Хрест Хоробрих, Срібний Хрест та медаль “Захиснику Вітчизни”, а ще — підвищення по службі — звання капітана.
“Цьогоріч ми взяли участь в операції на території Курщини, — провадить Юрій. — 12 серпня наша група зайняла один із населених пунктів і захопила об’єкт, необхідний для подальшого просування. Під час зачистки втрапили у засідку. Почув, як летять кулі. І раптом відчув, що ліва рука перестає працювати, а ноги підкошуються. Вдалось відкотитись за укриття. Передав командування своєму заступникові, тож група продовжила виконувати бойове завдання”. Юрій Жуковець дійшов до медеваку, де йому наклали турнікети й затампонували рани. Одна ворожа куля влучила воїну в живіт, дві — в обидві ноги, ще дві — в ліву руку, роздробивши кістки.
Важкопораненого, який зазнав значної крововтрати, евакуювали в Суми. Там провели першу операцію і переливання крові, під’єднали до апарату штучного дихання. Дружина тоді написала повідомлення: “Як ти? Живий-здоровий?” Юрій відповів: “Живий. Але не дуже здоровий”. Олеся одразу ж подзвонила. “Він був у піднесеному настрої, запевняв, що все добре. Як потім виявилось, перебував під дією сильних препаратів, — каже жінка. — Наступні два дні не відповідав на дзвінки, я дуже злякалась. Дізналася, що коханий у критичному стані, лікарі давали лише десять відсотків, що він виживе. Все через прострелений кишківник та інфекцію, яка поширилась в організмі... Я одразу ж зібралась виїжджати, але медики просили почекати, бо не знали, куди перевезуть чоловіка, — в Дніпро, до Києва чи Львова”. Та Олесю вже було не спинити. Інтуїція підказала їй їхати до столиці, дорогою просила всіх рідних та знайомих молитись за Юрія. “Потім подзвонила медсестра й сказала, що чоловіка привезли до київської лікарні. А побачивши мене там через годину, здивувалась, як вдалось так швидко приїхати зі Львова. То була найдовша й найважча поїздка в моєму житті, — ділиться Олеся. — Коли зайшла до реанімації, побачила, що в Юрія трубки й дренажі стирчать з носа, шиї, спини, живота”. Хриплим голосом він зміг сказати: “Треба було приїхати через декілька днів”. Відтоді дружина увесь час була поряд.
Лікарі проводили антибіотикотерапію для подолання інфекції, виконали ще шість операцій, зокрема з пересадки шкіри на ушкоджені ділянки лівої руки й ноги. Поволі воїн почав вставати й заново вчитись ходити. Сьомого жовтня президент присвоїв Юрію Жуковцю звання Героя України. “Ми дуже ним пишаємось”, — зауважує дружина.
Через півтора місяця важкого лікування рани почали гоїтись, тоді Юрій потрапив до Львова. “Медики лікарні святого Пантелеймона чистять рани, роблять перев’язки, — розказує 25-річний розвідник. — У НРЦ “Незламні” займаюсь із ерготерапевтом, щоб відновити дрібну моторику лівої кисті. Почав рухати мізинцем та безіменним пальцями, інші три вже добре працюють. Крім того, займаюсь із фізичним терапевтом, який допомагає відновлювати функціональність кінцівок. Після лікування й реабілітації планую повернутись у стрій”.
“Наразі лікарі кажуть, що протягом року коханому протипоказані фізичні навантаження, — додає дружина Олеся. — Щиро сподіваюсь, що за цей час Україна здобуде перемогу! Якщо ж війна триватиме, розумію, що такі фахівці, як Юрій, будуть потрібні нашому війську”.
