Він родом зі Львова. Вивчився на електрогазозварювальника, пройшов строкову службу, працював у сфері торгівлі. Одразу після початку повномасштабного вторгнення його батько пішов добровольцем на фронт. Невдовзі й Олександр став на захист країни.
“Було ніяково: батько воює, а я вдома сиджу, — признається. — Тож у травні 2022 року приєднався до лав прикордонної служби, де проходив строкову. Взяв собі позивний “Скорий” — так мене ще у школі називали, став навідником зенітної установки. Спершу разом із побратимами виконував завдання на кордоні з Білоруссю. Згодом наш підрозділ перекинули на Донеччину.
Вночі 2 січня 2023-го росіяни влучили ракетою “Іскандер” у наш блокпост. Мене наче підкосило, почув шум у вухах. Спробував встати і не зміг — ноги були перебиті”.
Уламки після вибуху потрапили в праву ногу воїна, роздробивши стопу й гомілковий суглоб, й ушкодили ліву. Медики надали важкопораненому першу допомогу й повезли в місцевий госпіталь. Там ампутували ліву ногу нижче коліна. У Дніпрі, куди перевезли бійця, хірурги давали 95%, що праву ногу також доведеться ампутувати. Але у Київському центральному шпиталі прикордонної служби лікар доторкнувся до неї й сказав: “Тепла! Ми її врятуєм!” “Скорого” оперували кожні два дні, увесь час поруч була його мама. А тоді приїхала Ганна.
“Ми познайомилися на початку великої війни, в укритті під час тривоги, — розповідає дівчина. — Спілкувалися згодом, але стосунки не склались. А коли я дізналась, що Олександр зазнав важких поранень, написала йому, спитала, чим можу допомогти. Так поновилося наше спілкування. Коли зайшла до палати, Олександр зніяковів, став накривати ноги...”
“Ганна допомагала мені морально й фізично, зокрема возила на колісному кріслі, а я — немаленький, — ділиться воїн. — Зрозумів, що це — моя людина”.
Загалом Олександр Скоропад переніс 17 операцій. Щоб замістити дев’ять сантиметрів кістки в гомілковостопному суглобі, пацієнтові встановили металевий стрижень із спеціальною сумішшю з кісткового матеріалу й біонічного скла. Згодом він потрапив до Всеукраїнського центру воєнної травми Superhumans, де проходив реабілітацію. Зрештою, спираючись на милиці, почав освоювати ходу на протезі.
А якось отримав сертифікат на відпочинок у Карпатах, куди запросив Ганну. “Я давно планував зробити пропозицію, хотів, щоб було романтично. І от така нагода з’явилася”, — зауважує співрозмовник.
“Дорогою в Карпати Сашко якось дивно поводився, весь час притискав до себе сумку. Першим зайшов у номер, тоді покликав мене. Підлога була встелена пелюстками, а він тримав величезний букет червоних троянд і перстень”, — згадує Ганна.
Молодята побрались торік на День Незалежності.
“Коли Олександр дізнався, що я при надії, неймовірно зрадів. Ходив зі мною на консультації, зі сльозами на очах сприйняв звістку, що ми чекаємо на сина”, — каже 26-річна Ганна. Під час пологів Олександр був поряд і всіляко підтримував кохану. Через те що в дитини різко стало сповільнюватися серцебиття, лікарі вирішили провести кесарів розтин. 3 червня цього року в Лікарні святої Анни (Перше ТМО міста Львова) на світ з’явився Марко з вагою 3450 грамів і зростом 54 сантиметри. Оскільки мама ще була під загальним наркозом, синочка поклали на груди татові.
“Вдень чоловік на роботі (він виготовляє стенди для презентацій), а вночі встає до Марка — перевдягає, колише. Вихідні — це таткові дні, він приносить мені сина лише погодувати”, — з усмішкою розповідає Ганна.
“На протезі ходжу вже два роки, особистий рекорд — дистанція 18 кілометрів, — зауважує 30-річний Олександр Скоропад. — Я завжди на зв’язку з побратимами, разом із волонтерами допомагаю забезпечувати їх потрібним. Роблю все можливе, аби українські діти жили в незалежній державі”.
