Людяний, щирий, надзвичайно сміливий — так характеризують рідні та друзі Михайла Савчука з Костянтинівки, що на Донеччині. Він став на захист Батьківщини ще у 2014 році. Пройшов чималий бойовий шлях. Життя воїна обірвалося навесні 2022-го під час оборони Маріуполя.
“Всі три останні роки ми живемо з надією поховати Михайла. Щоби було куди приносити квіти, його улюблену каву. Єдине місце, куди приходимо тепер побачитися, — Софійська площа у столиці, де стоять банери зі світлинами героїв, — розповідає дружина воїна Альбіна Савчук. — Так боляче дивитись, коли донечка Ярослава підбігає до фото і повторює: “Це мій рідненький татусь”.
У 2014 році в розпалі АТО Михайло Савчук пішов добровольцем у батальйон патрульної служби поліції особливого призначення “Золоті Ворота”, через рік перевівся в “Азов”. Служив командиром другої розвідгрупи полкової розвідки. Відважний воїн з позивним “Сова” боронив Луганщину, разом із побратимами виконав десятки блискучих операцій, під час яких захопив ворожу техніку і знищив окупантів.
Історія їхнього знайомства доволі незвична. Тоді батальйон, в якому служив Михайло, базувався в місті Щастя, де Альбіна працювала у магазині касиркою. “Нашому колезі випадково один з бійців прострелив ногу, хоча зброя була на запобіжнику. Куля пройшла наскрізь, нічого страшного. Тоді зайшов Михайло, покликав медиків і побратимів, повалили на землю стрільця, — згадує дружина. — Мене ж привітали з тим, що жива, бо куля могла куди хоч зрикошетити. Наступного дня Михайло прийшов брати в мене свідчення, попросив номер телефону і так почалось спілкування. Наше перше побачення відбулось на даху п’ятиповерхівки. Коханий приніс солодку воду, бо не вживав спиртного. Зав’язались стосунки. У 2017 році ми побралися, а через два роки народилася донечка Ярослава — копія тата як зовні, так і характером. Михайло любив її безмежно, так багато ніжності й тепла було в його очах, коли брав дочку на руки. Він був найкращий чоловік і тато. А ще — гарний воїн. Побратими кажуть, що Михайло піклувався про кожного свого бійця. І був справедливий, завжди обстоював власну думку. Тому й здобув авторитет серед хлопців. Його любили й поважали. Восени 2021 року Михайлу дали позачергово звання майора. Він цим дуже пишався, бо дідусь і батько теж були майори. За сумлінну службу чоловік був нагороджений відзнакою “Козацький хрест”, орденом “За мужність” III ступеня”.
У перші дні великої війни Альбіна з дочкою виїхали з Костянтинівки у безпечнішу область. “Михайло був у Маріуполі. 6 березня я востаннє чула голос коханого. Він тоді сказав, що окупанти знищили вежу мобільного оператора, тому дзвонитиме раз на кілька днів. Але більше так і не зателефонував, — каже моя співрозмовниця. — Згодом побратим чоловіка повідомив, що коханий загинув 8 березня. Він з бійцями трохи відірвався від основної групи і потрапив у ворожу засідку. Почався близький бій, де Михайло дістав смертельне кульове поранення. Батьки чоловіка здавали ДНК, ми були на упізнанні тіл. Але поки що нема збігів. І це дуже боляче...”
32-річного майора Михайла Савчука посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
