Юлія Канцер із дітьми часто ходить до центру Кропивницького, де стоять величезні куби із світлинами загиблих Героїв. На одному з них — її коханий Сергій. “Менший Іванко вже сам знає, де його тато, і попереду нас біжить до нього поцілувати. А нещодавно попросив, щоб коло тата ялинка була. То ми купили іграшок і разом прикрасили її поряд із кубом. А ще почепили на стінах багато фотографій із Сергієм, бо я дуже хочу, щоб діти його пам’ятали, весь час розповідаю, що він — Герой”.
Сержант Сергій Канцер загинув у квітні 2022 року в бою поблизу Новотошківського на Луганщині. Але досі через окупацію тієї території жінка не може забрати тіло бійця та поховати. Каже: для неї вкрай важливо мати місце, куди зможе прийти з квітами, помовчати й дати волю сльозам.
“Сергій за спеціальністю був кухарем, проте жодного дня ним не працював. Бо, отримавши диплом, відразу пішов на строкову службу. Після повернення трудився консультантом у магазині. До лав ЗСУ чоловіка мобілізували у 2014 році. Служив Сергій у 17-му батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Після навчання на полігоні воював на Донеччині, брав участь у боях на Дебальцівському плацдармі”, — розповідає дружина воїна.
Вони познайомилися у місцевому шпиталі, де Сергій саме проходив реабілітацію після повернення з передової. А Юлія прийшла до подруги, котра працювала у закладі.
“Там мене побачив Сергій і поцікавився у моєї товаришки, хто я така. На тому все, бо в кожного з нас була своя родина. Та минуло кілька років. Я розлучилася з першим чоловіком і сина Дмитра виховувала сама. Не склалось сімейне життя і в Сергія, — додає жінка. — Якось він знову потрапив до шпиталю і запитав у моєї подруги, чи не хотіла б я з ним зустрітись. Я не була проти. Сергій приїхав у гості й з перших хвилин знайшов підхід до моєї дитини, що приємно вразило. І так усе в нас закрутилось... У 2019 році народився наш син Іванко — копія тата. Ми розписались. Знаєте, я ніколи не думала, що можна так сильно кохати. Що можна вже по кроках впізнавати, що це твій коханий підходить до дому. Сергій завжди називав мене “моя люба”, а син від попереднього шлюбу казав до нього “тато”. Чоловік постійно допомагав своїй донечці від попереднього шлюбу. І ми жартували, що у нас на двох троє дітей. Сергій намагався знайти себе у цивільному житті, але не міг. Тому знову повернувся у ЗСУ. А на всі мої запитання відповідав: “Там же мої хлопці, кохана. Я маю бути поруч”.
24 лютого 2022 року Сергій Канцер перебував на лінії розмежування на Луганщині. “Ситуація там була вкрай важкою, але бійці мужньо тримали оборону. За кілька днів до трагедії коханий мені снився. Що наче переді мною його портрети, всі у чорних стрічках. 8 квітня 2022 року вони з побратимами відходили. Окупанти розпочали артилерійський обстріл. Міна впала просто під ноги Сергієві. Він загинув унаслідок множинних поранень... Побратими намагались евакуювати тіло, але не вдалось через шквальний вогонь. Вони передали мені геолокацію, де залишилось тіло. Ми здали ДНК і чекаємо на повернення мого чоловіка, щоб нарешті його поховати... Якось уві сні чоловік сказав мені, що треба ще трохи почекати. Певна — це знак, і він неодмінно повернеться. Наш янгол”.
