Після повномасштабного вторгнення вінничанин Андрій Романюк боронив Київщину, Чернігівщину, Харківщину та Донеччину. Боєць 49-го окремого штурмового батальйону “Карпатська Січ” із позивним “Воробєй” загинув у жовтні цього року під час виконання бойового завдання.
“Андрій був єдиною дитиною у родині. Після розлучення мама виховувала його сама. Він був сенсом її життя, всі найкраще пані Ольга вкладала у сина, — розповідає кохана бійця Тетяна Білинець. — Свій шлях воїна Андрій розпочав ще підлітком під час Революції Гідності, його сильно боліло майбутнє країни. Далі приєднався до добровольчого батальйону “Айдар”. Задля цього навіть збрехав про своє повноліття. Коли ж командири дізнались, що хлопцю лише 16-ть, то відправили його в тил.
Навесні 2015-го у Деснянському районі столиці сталася перестрілка, під час якої загинуло двоє ексберкутівців. Затримали трьох підозрюваних, серед яких був і Андрій. Юнак просидів у слідчому ізоляторі без розгляду справи до 2019 року й увесь цей час стверджував, що ні в чому не винен. Згодом тодішній народний депутат Ігор Луценко взяв хлопця на поруки, тож його випустили на волю.
“Після звільнення із СІЗО Андрій шукав можливість заробляти, щоб допомогти мамі. Працював таксистом, кур’єром, — веде далі співрозмовниця. — Коли розпочалася велика війна, коханий вивіз близьких та друзів з Києва й знову опинився у лавах ЗСУ. Служив у теробороні, пройшов запеклі бої на Київщині та Чернігівщині, Харківщині й Донеччині. Побратими кажуть, що, попри вік, Андрій був дуже здібним бійцем. Він жив війною і боротьбою за Україну”. У 2023-му військовослужбовець отримав поранення, але знову повернувся на фронт. Писав своїм друзям: “Та що те порване й пришите вухо? Ну справді — хіба це проблема?”
Два роки тому відважний воїн нарешті зустрів свою половинку — Тетяну. Побачив її фото у соцмережі спільної знайомої й відразу закохався. “Я ніколи не розуміла, як у ньому вміщається стільки ніжності й любові, — каже Тетяна. — Не знала, звідки береться стільки жаги до життя і оптимізму. Андрій навчив мене любити кожен день, бо щоранку протягом двох років я прокидалась від “доброго ранку, кохана” і засинала під “солодких снів, рідна”. На Різдво Андрій планував познайомити мене зі своєю мамою. Коханий обрав каблучку й мав освідчитися. Він мріяв про велику родину — чотирьох діток, хотів для них стати найкращим татом. А ще — про власний дім, наповнений затишком, спокоєм і любов’ю”.
Декілька місяців тому Андрій Романюк перевівся до 49-го окремого штурмового батальйону “Карпатська Січ”, став командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, підготував два екіпажі бійців.
“Під час останньої розмови Андрій написав, що виходить з позиції, збирає речі й скоро поговоримо. А 28 жовтня його життя обірвалось, — додає Тетяна. — Їх було четверо в машині, Андрій за кермом. Виїхали вже на досить безпечну відстань, зупинились. Поруч впав баражуючий боєприпас “Ланцет”, його уламки прошили груди коханого. Поранення отримали й інші бійці. Андрій згарячу кинувся їх рятувати. Ще 10 хвилин жив, а потім...”
Поховали Андрія Романюка у Вінниці на Алеї Слави. Рідні та кохана воїна найбільше прагнуть виконати те, що він не встиг за життя, — домогтися закриття проти нього кримінальної справи.
