До повномасштабного вторгнення черкасець працював учителем, як стендапер-комік виступав із гумористичними номерами. Згодом заснував благодійний фонд, займався волонтерством, організовував концерти та аукціони, закриваючи потреби захисників. А влітку 2024 року добровільно приєднався до лав ЗСУ.
“Микола — син, яким не можна було не пишатись! Він віддавав себе іншим і понад усе любив Україну, — розповідає батько бійця Олексій Малігонов. — Закінчив із відзнакою санаторну школу-інтернат у Черкасах. Потім був політехнічний технікум, а вищу освіту син здобув в університеті банківської справи. Опісля займався громадсько-політичною діяльністю, був керівником проєктів Центру політичних студій та аналітики. Другу вищу освіту здобув у Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького за спеціальністю “хімія”. Пішов слідами мами, також вчительки, влаштувався на роботу у місцевий ліцей “Перспектива”. Навчав школярів хімії, основ здоров’я, фінансової грамотності. Крім того, керував театральним гуртком. Йому подобалося працювати з дітьми. Не раз казав, що нове покоління — сміливе, свідоме, патріотичне”.
Допомагати захисникам Микола Малігонов почав 2015 року. Ще студентом брав участь у благодійних концертах, збирав передачі на фронт. Із початком великої війни повернувся до волонтерства, адже мав чимало знайомих бійців. 22 травня 2022 року заснував благодійний фонд.
“Ми їздили в Херсонську область, у щойно звільнені і не до кінця розміновані села, доставляли людям харчі, одяг, — згадує волонтерка Юлія Забеліна. — Якось застрягли у Миколаєві. Везли фурою туди допомогу, але мене надурили зі складом. Надворі ніч, я не витримала напруги, сіла й заплакала. Микола звідкілясь приніс мені букет квітів, щоб усміхнулась. І такий він був у всьому. Декламував вірші українських поетів, дорогою ми говорили про політику, кохання. Він дуже любив свою дружину, також вчительку”.
У травні минулого року Микола Малігонов добровільно став на захист країни. Хоча й мав бронь як шкільний учитель. “Це був його свідомий вибір. Коли проходив ВЛК, побоювався, чи візьмуть його до війська, — каже Олексій Малігонов. — Пройшов підготовку у Великій Британії. Став стрільцем-зенітником ракетного взводу окремої танкової Сіверської бригади. За короткий час заслужив авторитет серед побратимів, які дали йому позивний “Хімік”. 8 жовтня син зателефонував матері. Вони довго спілкувались, Микола не хотів прощатись, наче щось передчував...”
Перший вихід на бойове завдання став для відважного воїна останнім. “10 жовтня Микола загинув у районі населеного пункту Зелений Шлях на Курщині, — мовить Олексій Малігонов. — Той бій став останнім не лише для нього, ніхто із синового підрозділу не вижив. Знаєте, неможливо виміряти біль і тугу батьків, які втратили дитину”.
Поховали 27-річного бійця у Черкасах. Рідні зареєстрували петицію з проханням надати Миколі Малігонову звання Героя України.
