Він народився в Сибіру, куди родина потрапила після того, як більшовики розкуркулили прадіда. Виховувала хлопчика бабуся, яка часто розповідала про Україну.
“Мама вийшла заміж за сибіряка. Через три місяці після мого народження змушена була повернутися на роботу. Тож батьки покликали бабуню Клавдію, яка тоді жила на Далекому Сході, — розповідає 60-річний Олег Єрмолаєв. — Хоча більшу частину свого життя провела в Росії, вона вперто говорила українською. Я помічав сильну напругу між батьком і бабунею. А коли він розказував про своє голодне дитинство, вона виходила з кімнати. Лише згодом зрозумів, що так і не могла пробачити росіянам те, що зробили з її сім’єю”. У 1920-х роках більшовики назвали батька Клавдії куркулем й вислали родину до Сибіру.
ПОВЕРНЕННЯ НА РІДНУ ЗЕМЛЮ
“Молодша сестра Олеся сильно хворіла — раптово блідла й непритомніла, — провадить далі пан Олег. — Якось лікар сказав мамі, що, можливо, дитині не підходить суворий сибірський клімат”. У 1972 році подружжя Єрмолаєвих переїхало до родичів на Херсонщину. А коли батько влаштувався на ферму механіком, їм дали хату. Олег одразу ж перейшов на українську, що дуже дратувало батька. “Згодом мене мали приймати в піонери. Та ненав’язлива бабунина наука далася взнаки, — згадує з усмішкою. — Коли мені хотіли пов’язати червоний галстук, я сказав: “Надягайте вже цей хомут”. Здійнявся гвалт, мене вигнали зі строю. Я так і не став ні піонером, ні комсомольцем”.
Строкову службу юнак проходив в Ялті. Там познайомився з майбутньою дружиною Інною. Вступив до Московського енергетичного інституту. А що не був комсомольцем, то не міг претендувати на кімнату в сімейному гуртожитку. “Тоді я подумав: мій прадід працював на землі. Невже в мене руки виросли не з того місця, хіба я не зможу?! — ділиться. — І повернувся у рідне село. Звів теплиці й з дружиною стали вирощувати городину. Так, це важка робота. Але ми ні від кого не залежали, мали чималі прибутки. За перший рік отримали 4,5 тисячі рублів. То була шалена сума”. Тим часом у подружжя підростало двійко дітей — Ілля та Юлія.
“БАТЬКО ОБІЗВАВ НАС ХОХЛАМИ І ВТІК ДО СИБІРУ”
У 1991 році Олег Єрмолаєв разом із рідними взяли участь у всеукраїнському референдумі щодо проголошення незалежності України. “Батько вилаявся, назвавши нас хохлами, зібрав речі й втік до Сибіру. Відтоді ми про нього не чули”, — каже. У 2004- му, коли почалась революція на Майдані, чоловік зрозумів, що має там бути. “Взяв із сімейного бюджету гроші, намет і поїхав. А наступного року я став головою організації “Оберіг”, взяв собі позивний “Мамай”. Вже тоді ми думали про організацію партизанського спротиву на випадок, якщо Росія піде війною на Україну. Розумів, що рано чи пізно це станеться”, — зауважує пан Олег. У 2014-му знову поїхав на Майдан і долучився до “Правого сектора”. Опісля очолив новокаховський та херсонський осередки. А через рік “Мамай” пішов до військкомату, саме тоді набирали групу зв’язківців. Закінчивши навчання, попросився на передову. “Я — націоналіст! Вже поховав трьох друзів, мені за кожного треба помститись”, — сказав командирові. Відтак потрапив до складу 43-ї окремої артилерійської бригади, став начальником зв’язку другого дивізіону й чотири роки брав участь у бойових діях на Донеччині. 2017 року обоє дітей Єрмолаєвих також стали на захист України у складі 57-ї бригади.
Демобілізувавшись, Олег Єрмолаєв здійснив давню мрію — відкрив з дружиною піцерію у селі Львове, що на правому березі Дніпра. Невдовзі після цього почалось повномасштабне вторгнення. “Росіяни шукають голову обласного “Правого сектора”, ходять по дворах, показують твоє фото, — попередив Олега кум, що мешкав в окупованій Корсунці. — Я стояв за парканом, чув, як сусідка сказала їм, що Олег у Львове. А москалі не зрозуміли й по рації передали: “Он во Львов уєхал”. Пізніше Єрмолаєви дізнаються, що з їхнього будинку рашисти винесли геть усе, залишивши голі стіни.
“Розумів, що мене шукатимуть, — розказує. — Друзі радили виїхати. Та я вирішив залишитись, щоб допомагати нашим воїнам”. Дружина теж залишилась. “Мамай” звернувся до СБУ й став надавати координати російських військ, коригувати вогонь нашої артилерії. “Якось працівник СБУ запропонував “попрацювати на кацапів” — влитись в їхні ряди, аби зібрати якнайбільше інформації, — згадує. — Я подзвонив Агаєву — колишньому атовцю, який перейшов на бік окупантів. Сказав, що не тікав і хочу легалізуватись”.
Вранці 28 вересня на обійстя Єрмолаєвих прийшли російські військові: “Олєг, как давно ми тєбя іскалі!” А він спокійно відповів, мовляв, чого було шукати, адже не ховався. І додав, що телефонував Агаєву стосовно співпраці. Дав мобільник, щоб пересвідчились (другий телефон, яким передавав дані українським військовим, залишався у сховку). “Чоловіка забрали, а мені сказали, що більше його не побачу, — згадує 58-річна дружина Інна. — Наступного дня приїхало близько 20 росіян, оглянули територію піцерії, сказали, що їм підходить. Заїхало кілька машин разом із польовою кухнею. Щовечора в двір привозили продукти, куховарили тут, а зранку вивозили”. Пані Інні дозволили залишитись у будівлі піцерії. Якось вона почула їхню розмову: “За тьоткой надо слєдіть, чтоб нічєго не подсипала”. Тим часом Олега Єрмолаєва кинули до підвалу в Таврійську.
“ОДИН КАЦАП БИВ СТРУМОМ, ДРУГИЙ — ПО ГОЛОВІ, ТРЕТІЙ — ПО НИРКАХ”
“Нас тримали в темній невеликій кімнаті. Раз на день виводили в туалет, — розповідає “Мамай”. — Давали воду і на всіх — тарілку ріденької юшки. Якось привели нібито свідка, спитали, чи він мене знає. Той запевнив, що я — головний у “Правому секторі”, ставив блокпости. На шию мені накинули зашморг і затягнули. Та вже було байдуже, бо за всіх своїх помстився. Зокрема, завдяки моєму коригуванню було знищено колону зі 120 машин, яка йшла на Нікополь”. Тоді “Мамай” пережив імітацію страти. Катували його щодня: “Один кацап бив струмом, другий — по голові, третій — по нирках, — згадує. — Вимагали, аби зв’язався з донькою-військовою, щоб вона здала координати штабу у Вінниці. За 40 днів полону чортів мені дали добрячих”.
Зрештою його попередили: від наступного допиту залежатиме подальша доля. “Прибув співробітник ФСБ з позивним “Урал”. Отоді я й розповів заготовлену легенду. Сказав, що під час Майдану на різних секторах було організовано самозахист, відповідно, ділянку від Дому профспілок назвали “правим сектором”, — каже пан Олег. — А коли перемогла народна сила, будь-хто з-поміж тих, хто був на тій ділянці, згодом називали себе “правим сектором”, не маючи ніякого стосунку до Яроша. Сказав, що опісля мав проблеми з місцевими бандитами, порушили кримінальні справи. Тому, побоюючись за своє життя, змушений був сховатись у війську”.
На диво, легенді повірили. Шостого листопада Олег Єрмолаєв повернувся додому. “Він мав страшний вигляд — був схудлий, побитий, знесилений. Я тягала чоловіка в туалет, мила, садовлячи або кладучи”, — каже, зітхаючи, дружина Інна. А 11 листопада Сили оборони України деокупували правобережжя Херсонщини. “Я дістав зі сховку українські прапори й роздав місцевим, які бігли зустрічати наших воїнів. Тоді показав їм бомбосховище, яке на початку окупації ми закидали сміттям, аби кацапи про нього не знали. Тож там на тривалий час оселились наші військові”, — розповідає пан Олег. Надалі місцеві приносили продукти, і в піцерії Єрмолаєвих протягом семи місяців варили їсти для українських воїнів. Вони ж натомість забезпечили “Мамая” кріслом колісним і ліками.
У серпні 2023-го по Львовому гатила ворожа артилерія. “Почувши неподалік перший приліт з танка, завів людей у бомбосховище. Як артилерист, розумів, що може прилетіли по нас, — ділиться пан Олег. — Так і сталось — внаслідок влучання будівлю піцерії зруйнувало. Ми виїхали до міста Христинівки, що на Черкащині. Того ж дня звернувся до правоохоронців, аби порушили справу, бо я був цивільним полоненим і зазнав тортур. Та вони казали, що не знають, як це робиться...”
Через підірване у полоні здоров’я чоловік довго не міг знайти роботу. Щодня страшенно боліла голова. Провели МРТ і виявили новоутвори. Врешті подружжя перебралось до Вінниці, там “Мамай” влаштувався на завод електриком. А недавно благодійні фонди виділили йому гроші на лікування. Олег Єрмолаєв каже, що прагне відновити справедливість. Домігся порушення кримінальної справи. “Якщо за руйнування життя мого прадіда й родини росіяни не розплатились, то мають відповісти бодай репараціями за те, що зробили зі мною”, — зауважує.
...35-річний син Ілля ощасливив батьків трьома онуками, недавно звільнився зі служби. А 33-річна донька Юлія цьогоріч народила донечку Зоряну, її чоловік — теж військовий. “Мамай” же далі допомагає українським захисникам — за донати власноруч виготовив уже понад 500 виносних антен з кількаметровими кабелями.
Фото надав співрозмовник
“На ринку такий прилад коштує близько трьох тисяч гривень, тоді як собівартість його пів тисячі, — каже Олег Єрмолаєв. — Для бійців на нулі — це вкрай потрібна річ. Адже антену встановлюють назовні, а кабель проводять до бліндажа, що забезпечує їх зв’язком”.
