Чи не щодня Альона Островець разом із синами йде на Алею Слави і вже там дає волю сльозам. Щасливе життя цієї родини перекреслила велика війна. Улітку 2023 року на фронті загинув їхній чоловік і тато — Олег Островець. Житель Дубровиці, що на Рівненщині, воював з перших днів повномасштабного вторгнення зв’язківцем у складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади ЗСУ.
За фахом Олег був муляром-штукатуром. “Але не цурався ніякої роботи, — розповідає дружина воїна. — Їздив на заробітки до Польщі. Вахтовим методом працював охоронцем у Борисполі та Києві”.
Із майбутнім чоловіком Альона познайомилась випадково. “Він підкорив своєю щирістю, добрим серцем, спільними поглядами на майбутнє. Дванадцять років тому ми побрались. У 2013 році народився Максим, у 2019-му — Назар. Олег був неймовірно щасливий, що у нас сини, бо це ж продовження роду. Мені допомагав у господарстві, адже у меншого група інвалідності і ми часто лежали у лікарнях та перебували на реабілітації”, — каже моя співрозмовниця.
Альона Островець згадує: щойно почалась повномасштабна війна, чоловік заявив, що від служби не ховатиметься.
“Олег мав законні підстави не служити: у його військовому квитку вказано, що він непридатний до служби через проблеми зі здоров’ям. Проте у квітні 2022 року, отримавши повістку, чоловік пішов до військкомату і наполіг, що воюватиме. Я змирилась з вибором коханого та молилась, щоб повернувся додому живим, — згадує дружина військового. — Чоловік сказав, що 20 серпня матиме коротку відпустку. Ми планували нарешті придбати будинок, про який так довго мріяли, адже жили в однокімнатній квартирі. Чи не найбільше раділи діти, які так хотіли завести кота та собаку, поратись із татом у гаражі. Та мріям цим не судилось здійснитись”.
Вранці 18 серпня 2023 року Альона востаннє розмовляла з чоловіком. Він казав, що вирушає на бойове завдання. “Був бій поблизу Малої Токмачки Пологівського району Запорізької області, — каже дружина воїна. — І по наших прилетіла ворожа ракета. Побратим, який був поруч з Олегом, встиг відскочити. А мого чоловіка відкинуло, і внаслідок вибухової травми його серце зупинилось. Я була на упізнанні в морзі, тримала його за холодні руки і не могла повірити, що нашій щасливій казці — кінець. Щиро кажучи, досі чекаю на Олега”.
